Адгезивні системи в стоматології є одними з найбільш важливих інструментів, що використовуються для забезпечення надійного з’єднання між зубами та реставраційними матеріалами, такими як композити або кераміка. Вони відіграють важливу роль у процесі реставрації зубів, створюючи міцний і довговічний зв’язок між тканинами зуба і матеріалом пломби чи коронки. Однак ці системи пройшли тривалий шлях еволюції, і сьогодні стоматологи мають можливість вибору серед кількох поколінь адгезивних технологій.
1. Перші адгезивні системи: початок еволюції
Перші адгезивні матеріали з’явилися в стоматології в середині 20 століття, коли було розроблено методи для фіксації пломб на основі скла або смол. Початкові системи були досить простими і мали низьку ефективність, оскільки не забезпечували глибокого проникнення в структуру емалі або дентину. Вони включали в себе використання фосфатних цементів, які застосовувалися для кріплення коронок та мостів.
Однак ці матеріали не мали достатньої адгезії до зубної тканини, що обмежувало їх застосування. Перші серйозні кроки до розвитку адгезивних технологій були зроблені з появою епоксидних смол і подальшим удосконаленням фторсодержащих систем.
2. Перехід до першого покоління: адгезія до емалі та дентину
Першим поколінням адгезивних систем вважаються ті, які були спрямовані на створення міцного зв’язку саме з емаллю зуба. Вони не вимагали попереднього оброблення дентину, і їх основною метою було забезпечення достатньої адгезії для з’єднання композитних матеріалів з поверхнею зуба.
Ці системи використовувалися на етапі реставраційних процедур, таких як лікування карієсу або відновлення пошкоджених зубів, однак їх ефективність була обмежена, оскільки не завжди досягалася достатня міцність зв’язку з дентином, що спричиняло можливі відшарування і неадекватне тримання реставрацій.
3. Друге покоління: комбіновані адгезивні системи
Другий етап розвитку адгезивних технологій був позначений появою комбінованих адгезивних систем. Це були матеріали, які працювали як з емаллю, так і з дентином, і включали етапи попереднього підготовлення обох тканин, що дозволяло значно підвищити міцність зв’язку.
Основна ідея цього покоління полягала в наданні більш комплексної підготовки поверхні зуба. Для покращення зв’язку з емаллю використовувалися кислоти, які дозволяли краще розкривати мікроструктуру емалі, а для дентину застосовувалися спеціальні адгезиви, які проникали в міжклітинні простори.
4. Третє покоління: повне використання кислотної етапності
Третє покоління адгезивних систем привнесло нові технології, зокрема обробку поверхні зуба за допомогою фосфорної кислоти, що дозволяло створювати ідеальні умови для адгезії як до емалі, так і до дентину. Такі системи включали два основних етапи: підготовку зуба кислотою і нанесення адгезивного матеріалу, що допомагало досягти міцного з’єднання з обома типами тканин зуба.
Однією з переваг цих систем було зниження ризику утворення мікропротіків на межі реставрації та природної тканини зуба. Проте цей етап також мав недоліки, зокрема складність застосування для стоматологів через багатоступеневий процес і потребу в точному виконанні кожного етапу.
5. Четверте покоління: однокрокові системи
Четверте покоління адгезивних систем стало революційним у тому сенсі, що дозволяло знизити кількість етапів застосування та зробити процес більш зручним для лікарів. Однокрокові адгезивні системи, які можна було наносити за допомогою єдиного продукту, значно спростили процедуру реставрації. Ці системи дозволяли зберігати високу міцність з’єднання, при цьому зменшувалася кількість помилок, пов’язаних з невірним нанесенням.
Одним із ключових моментів було те, що ці системи не вимагали окремої обробки емалі та дентину різними матеріалами, що спрощувало процес і скорочувало час, витрачений на лікування.
6. П’яте покоління: селективне застосування етапів
П’яте покоління стало новим кроком у розвитку адгезивних технологій. Основною характеристикою цього покоління є селективний підхід до обробки різних типів тканин зуба. Ці системи дозволяють стоматологам вибирати, яку саме техніку застосовувати залежно від особливостей пацієнта, його зубів і умов, в яких буде проводитися лікування.
Для цього покоління характерні адгезиви з покращеними властивостями, які сприяють полегшенню процесу реставрації та покращенню загальних результатів лікування. Вони також включають різні варіанти обробки, зокрема активне використання прозорих матеріалів і ультрафіолетового світла для фіксації.
7. Шосте покоління: універсальні системи
Шосте покоління адгезивних систем привнесло ще більше зручності для стоматологів і пацієнтів завдяки універсальності таких систем. Вони дозволяють застосовувати один адгезив для різних матеріалів — від композитів до кераміки — без необхідності в багатьох етапах підготовки.
Ці системи стали менш чутливими до технічних помилок та зовнішніх умов, таких як вологість. Вони працюють як на емалі, так і на дентині, зберігаючи високу міцність і довговічність реставрації.
8. Перспективи розвитку адгезивних систем
Розвиток адгезивних систем у стоматології не зупиняється на досягнутому. Вчені і практикуючі стоматологи продовжують працювати над удосконаленням матеріалів і технологій для забезпечення ще кращого з’єднання між зубними тканинами та реставраціями. Основні напрямки розвитку включають:
-
Підвищення біосумісності і зниження ризику алергічних реакцій.
-
Покращення характеристик адгезії, зокрема міцності зв’язку при високих навантаженнях.
-
Розробка більш довговічних і зносостійких матеріалів, що дозволяють зменшити необхідність у повторних реставраціях.
-
Розробка систем, що дозволяють швидко і ефективно працювати в умовах обмеженого часу.
Висновки
Адгезивні системи в стоматології пройшли довгий шлях еволюції, починаючи з простих технологій і досягнувши сучасних високотехнологічних матеріалів, які значно полегшують і покращують процес реставрації зубів. З кожним поколінням ці системи ставали більш зручними для лікарів і безпечними для пацієнтів, що дозволяє стоматології робити ще один крок до мінімізації травматичних втручань і досягнення ідеальних результатів лікування.
